КОМПЛЕКТУВАННЯ ФОНДІВ ШКІЛЬНОГО МУЗЕЮ

На допомогу керівнику шкільного музею:

КОМПЛЕКТУВАННЯ ФОНДІВ ШКІЛЬНОГО МУЗЕЮ

У період створення музею комплектування фондів підпорядковане завданням побудови експозиції. Шкільний музей не збирає будь-які пам’ятки, а комплектує їх фонд відповідно до своїх завдань і профілю. Фонди шкільних музеїв комплектуються систематично. Напрям пошуку визначається профілем, орієнтовним змістом і структурою майбутньої експозиції. Тому й починати створювати музей слід з вивчення природи та історії краю, якщо музей краєзнавчий, або з біографії особи, якій присвячений меморіальний музей.

Після того як рішення про заснування шкільного музею прийнято, а його профіль визначено, педагог, на якого покладено керівництво цією роботою, ознайомлює музейний актив з основними її етапами, методикою. Іноді для цього запрошується методист (фахівець) державного музею. Він допомагає визначити напрям пошуків, вивчення питань, пов’язаних з ним.

Правильно організоване комплектування фондів шкільного музею передбачає, що кожний учень – його учасник – починає роботу з вивчення загальних питань, які планується висвітлити в майбутній експозиції.

Комплектування фондів шкільних музеїв здійснюється в процесі походів по рідному краю, спостережень за його природою, обстеження різних ланок економічного, соціального і культурного життя, листування з учасниками воєн; зустрічей із старожилами; геологічних, археологічних розвідок, екскурсій та подорожей, що дають змогу зібрати чимало оригінальних документів, речей, зробити записи спогадів тощо.

Важливе джерело комплектування фондів шкільного музею – надходження від окремих осіб та організацій, передані в дар.

Багато для музею роблять самі учні. Наслідком різних видів їх навчальної і позакласної творчої діяльності є велика група матеріалів допоміжного фонду (карти, схеми, таблиці, моделі, макети і т. ін.). Учні виготовляють муляжі, фотокопії і репродукції документів, малюнки, копії творів мистецтва.

Окремі комплекти виставок, серії плакатів, картини, діафільми, відеокасети може придбати школа.

Вчителі можуть використати практичні заняття та екскурсії для збору колекцій, їх вивчення й оформлення, нагромадження інформації, необхідної для виготовлення діаграм, макетів, статистичних таблиць, карт.

Наслідки експедицій, екскурсій, спостережень, пов’язані з комплектуванням фондів шкільного музею, мають бути відповідним чином оформлені, використані для виготовлення експонатів допоміжного фонду, в навчально-виховному процесі, масовій культурно-освітній роботі серед дорослого населення.

Одне з джерел надходжень до шкільного музею – колекції, зібрані учнями. Нерідко юні нумізмати, філателісти, філокартисти, організувавши в школі звітні виставки своїх зібрань, передають їх музею.

Допомогу в комплектуванні фондів шкільним музеям надають громадські організації, творчі спілки, зокрема, товариства охорони пам’яток історії та культури, природи.

Зібраний матеріал, який треба розмістити в експозиції, вивчають, визнача­ють, описують, встановлюють історію, з’ясовують, джерелом якої пізна­валь­ної ін­фор­ма­ції він може бути, яке його виховне значення. У процесі цієї роботи вони навча­ють­ся класифікувати, систематизувати музейні колекції, науково їх описувати.

Забороняється збирати і відкрито експонувати в музеї ордени і медалі живих громадян, нагороди померлих приймають при наявності дарчої, експонують при наявності сигналізації.

Забороняється збирати, зберігати та експонувати в музеї зброю без письмового дозволу місцевих органів МВС України.

Унікальні пам’ятки музейного фонду України, що мають виняткове наукове, історичне, художнє чи інше культурне значення, беруться на облік ЧОКМ.

ОБЛІК І ЗБЕРЕЖЕННЯ ФОНДІВ

Важлива ланка роботи шкільного музею – охорона і збереження пам’яток матеріальної і духовної культури. Ця діяльність спрямована на формування в учнів почуття відповідальності за збереження і примноження історико-культурної спадщини нашого народу, інших народів світу, на підготовку і прилучення молоді до виконання свого громадського обов’язку.

Із завданнями і правилами охорони історичних і культурних пам’яток керівник музею, музейний актив і учні ознайомлюються вже на початковому етапі створення музею. З цією метою слід провести спеціальні теоретичні і практичні заняття, під час яких методист-музеєзнавець – працівник державного музею – не тільки ознайомить з правилами обліку і збереження музейних фондів, а й навчить складати акти прийому-здачі експонатів, правильно робити записи в інвентарній книзі.

З самого початку комплектування фондів учитель має спрямувати роботу музейної ради на створення сприятливих умов обліку і збереження надходжень, організовувати її у такий спосіб, щоб кожний вихованець ставився до всього зібраного в музеї так, як до власних сімейних реліквій. Шлях до цього – залучення яком­ога більшої кількості учнів до систематичної роботи з обліку пам’яток мате­ріальної культури, зібраних у шкільному музеї, роз’яснення важливості цієї роботи.

В організації обліку і збереження музейного фонду – сукупності музейних предметів, цілеспрямовано зібраних у шкільному музеї, слід виходити з того, що оригінальні пам’ятки матеріальної та духовної культури, які мають наукове, політичне, історичне або художнє значення є всенародним надбанням. На підставі закону України "Про музеї та музейну справу” вони включаються до складу музейного фонду країни. Закон визначає навчальні музеї ВУЗів, загальноосвітніх навчальних закладів (тобто і шкільні музеї) охоронцями музейного фонду країни і вимагає забезпечити охорону зібраних пам’яток.

За збереження експонатів шкільного музею, організацію їх обліку відповідають директор школи і призначений ним керівник музею – працівник школи, який здійснює керівництво роботою шкільного музею.

Керівник шкільного музею  зберігає його фонди. Разом з помічниками систематично доглядає за тим, щоби було забезпечене збереження експонатів в експозиції, фондосховищі, архіві. Вони ж організовують облік надходжень до музею, вживають необхідні профілактичні заходи, що запобігають пошкодженню експонатів.

Згідно з "Положенням про шкільний музей” музейний фонд залежно від наукової і художньої цінності матеріалів поділяється на дві групи: фонд основний (оригінальні пам’ятки) і допоміжний, що створюється в процесі роботи над експозицією (схеми, діаграми, макети, муляжі, фотокопії).

Матеріали основного музейного фонду є першоджерелами наших знань про історію, економіку, культуру. Науково визначені, датовані, вони використовуються для створення експозиції, у дослідній роботі. До основного фонду завжди належать меморіальні зібрання, кожний примірник естампа, що вважається самостійним оригінальним твором мистецтва.

Ознаки належності експоната до основного музейного фонду – його оригіналь­ність, здатність бути справді першоджерелом знань, відповідність профілю музею.

У разі припинення діяльності громадського музею оригінальні пам’ятки історії та культури передаються в розпорядження державного музею, де вони перебувають на обліку.

Облік експонатів шкільного музею провадиться з метою їх юридичної, фактичної та наукової охорони. Недостатньо запобігти фізичному знищенню експоната, необхідно забезпечити збереження відомостей про нього, без яких він нерідко втрачає свою цінність. Адже іноді тільки відомості про те, з якими історичними подіями експонат пов’язаний, визначають його наукову, пізнавальну цінність, дають змогу використовувати його у виховній роботі.

На кожний предмет, який надходить до музею, заповнюється картка, що містить відомості про походження, призначення, побутування, час виготовлення і використання предмета, історичне і меморіальне його значення. Заповнюється вона на підставі розповіді того, хто передає експонат, або інших джерел.

Під час передачі музею експоната приватною особою чи організацією необхідно скласти двосторонній акт прийому-видачі. Акт складається в двох примірниках у відповідній формі і затверджується печаткою школи і підписами приймаючої сторони (директор музею) і передаючої сторони (приватна особа або представник організації). В акті обов’язково зазначається, на який строк переданий експонат в музей: рік, два, чи на постійне зберігання.

Основний фонд шкільного музею обліковується у книзі надходжень – інвентарній книзі. Книга скріплюється печаткою та завіряється підписом керівника закладу освіти, сторінки мають бути пронумеровані. Запис у книгу робиться одразу, в день надходження експоната в музей. Запис слід робити чітким і зрозумілим. Виривати листки з книги, виправляти написане забороняється.

Далеко не скрізь приділяється належна увага обліку музейних надходжень, недооцінюються значні виховні можливості цієї необхідної і корисної діяльності. На практиці обліком займаються вчитель – керівник музею, кілька його помічників – членів музейної ради. У деяких шкільних музеях облікова робота ще не набула систематичності.

Громадсько-корисна функція збереження, охорони пам’яток матеріальної та духовної культури завжди була і лишається провідною для будь-якого музею. Адже взяти на облік музейні предмети означає зберегти їх. Обліковій роботі в шкільному музеї слід надавати більш масового характеру, організовувати її так, щоб вона була цікавою. Треба добитися, щоб діти зрозуміли необхідність цієї роботи – важливої ланки в створенні повноцінного музею. При цьому учні повинні поступово ознайомитися з усіма етапами облікової роботи – від складання акту прийому-здачі, запису в картку до роботи над допоміжними формами обліку.

Облік музейних фондів забезпечує їх юридичну і наукову охорону, сприяючи одночасно і фактичній. Щоб забезпечити охорону музейних фондів, слід додержувати певних правил їх зберігання та використання.

ОСОБЛИВОСТІ ЗБЕРЕЖЕННЯ МУЗЕЙНИХ ПРЕДМЕТІВ

Для збереження музейних предметів використовуються такі музейні меблі, як шафи, скрині, комоди, подіуми, стелажі, завішені поліетиленовою плівкою.

Дрібні об’ємні предмети (геологічні, нумізматичні колекції та ін.) зберігаються в коробках вертикально. Для збереження марок, етикеток, листівок використо­вуються альбоми, папки.

Документи, листівки, фотографії, малюнки, літографії та інші види письмових і графічних матеріалів, а також гербарій слід зберігати в папках з клапанами. Щоб запобігти проникненню в них пилу і шкідників, папки обгортають папером і зберігають на полицях шаф. Нормальні умови зберігання експонатів вимагають додержання у фондосховищі та експозиції певної температури і вологості повітря (температурно-вологісного режиму). Музейне приміщення повинно бути сухим, добре провітрюватись. Температура повітря в ньому взимку не опускається нижче +10 0С, а влітку не піднімається вище +25 0С. Відносна вологість повітря не повинна підвищуватись понад 50-60%. Для підтримання постійного температурно-вологісного режиму треба подбати про постійне прові­трю­вання приміщення. Добові коливання між нічною і денною температурами не повинні перевищувати 2-5 0С, вологості 3-5%.

Особливу увагу слід приділити охороні від різних шкідників експонатів, що мають органічне походження. Тому систематично, не рідше двох разів на рік – навесні і восени – їх потрібно переглядати, провітрювати, чистити від пилу, а іноді й проводити дезинфекцію. Під час просушування шафи, скрині та інші меблі, в яких зберігаються тканини, провітрюються, дезінфікуються, протираються гасом, фор­ма­ліном, скипидаром. Шафи, в яких зберігаються папери, провітрюються не рід­ше одного разу на тиждень у сухі сонячні дні. Їх залишають відкритими на 3-5 годин.

З метою збереження матеріалів в експозиції інструкція визначає ряд правил експонування:

-  оригінальні твори графіки, акварельного і гуашного живопису, фотографії не можна приклеювати до стендів, прикріпляти кнопками або гвіздками, наклеювати на картон або фанеру;

-  одяг зберігається і експонується в шафах, спеціальних вітринах на вішалках, обшитих по краю м’якою прокладкою;

-  ботанічні і зоологічні матеріали експонуються тільки в закритих вітринах або на планшетах, закритих склом і окантованих; колекції комах експонуються в коробках, обклеєних всередині білим папером;

-  слід запобігти вигоранню і нагріванню творів графіки, документів, фотографій, тому на вікнах повинні бути штори світлих тонів, іноді на вітринах і стендах треба повісити спеціальні штори. Найбільш чутливі до світла художні твори (акварелі, сепії, пастелі) доцільно експонувати обмежений час, захищаючи їх не тільки від сонячних променів, а навіть від прямого попадання в них розсіяного денного світла.

Члени музейного активу повинні знати деякі найпростіші прийоми боротьби з "хворобою” експонатів для того, щоб у разі надзвичайної потреби надати їм "першу допомогу”, запобігти руйнуванню. Найчастіше доводиться рятувати предмети, що надходять у музей у незадовільному стані.

Вкриті пліснявою експонати просушуються і дезінфікуються в камері, ящику, формаліном. Так, папери, вкриті пліснявою, після просушування на відкритому повітрі 10-15 хвилин опромінювання сонцем із зворотного боку обережно протирають ватою. Після цього папір кладуть між двома листами, просоченими 30% розчином формаліну.

Для захисту тканини від молі слід використовувати парадихлорбензол.

Мідні і бронзові речі в разі потреби промивають гарячою водою з нейтральним (дитячим) милом, потім чистою водою, висушують. "Благородну патину” з бронзових і мідних речей знімати не рекомендується.

Пил з картини усувають обережно, витираючи її в одному напрямі клаптиком чистої оксамитової тканини.

Щоб зберегти від руйнування музейні предмети з кістки, їх просочують розтопленим парафіном, занурюючи в нього річ на 15 хвилин.

Інструкції щодо зберігання фондів шкільних музеїв забороняють без участі спеціалістів реставрувати предмети з дерева з метою відновлення позолоти, інкрустації, цінні документи, фотоматеріали, твори графіки, археологічні пам’ятки з металів, пошкоджені корозією, керамічні вироби, вкриті шаром солей, які важко розчиняються.

Забороняється склеювати, виводити плями, закріпляти основу творів живопису, поновлювати фарби одягу тощо.

Реставрація музейних предметів – справа фахівців-реставраторів, які мають на це дозвіл. Завдання педагога полягає в тому, щоб за допомогою фахівця-реставратора ознайомити учнів з особливостями цієї роботи, яка вимагає глибоких знань з хімії, фізики, біології, історії, великої витримки, наполегливості, працьовитості, терпіння.

Експонування та зберігання зброї в музеях допускається тільки з письмового дозволу відділів внутрішніх справ.

Забороняється збирати, зберігати і експонувати ордени, медалі та посвідчення до них живих громадян.

Нагороди померлих можна збирати, зберігати, експонувати тільки при наявності дарчих документів родичів чи з письмового дозволу відповідних органів влади.

Пам’ятки історії і культури (в тому числі нагороди з коштовних металів), яким загрожує знищення чи псування, можуть бути вилучені з музею згідно з чинним законодавством