ЛІТНІ СВЯТА

Важно знайти границю між весняними та літніми святами. Зелені Свята, що тісно лучаться з весняним Великоднем, вже припадають, властиво, на початок літа, бо першим літнім святом вважають свято Юрія, (6 травня).

Святий Юрій — це мученик за Христову віру в перших віках християнства. Тому, що був він лицарем-полководцем, постала між християнами легенда про його переможну боротьбу зі змієм-людоїдом та визволення прекрасної царівни. Святому Юрієві приписують теж опікунство над звірятами, над купцями, над військом і зокрема над молоддю (він же є й опікуном організації молоді "Пласт").

У народному календарі зі святом Юрія лучилося багато обрядів, що для нас ледве чи мають аби яке значення: у Карпатах на Юрія виганяли худобу на полонини, а господар повинен був ранком у це свято викачатися в росі на своєму полі, щоб був добрий урожай цього року. Але дуже значуще для нас, це щоб передати нашій молоді легенду про святого Юрія, як переможця добра над злом, щоб почитання цього святого давало молоді напрямок цілого їх життя.

Інші літні свята припадають приблизно на час акацій. Велика кількість молоді збирається на таборах різних наших молодечих організацій, наші родини теж залюбки, проводять час літнього відпочинку там, "де більше своїх". Тому є нагода при вільному часі та своєму товаристві відзначувати більше наших стародавніх свят та обрядів.

Зеленосвятнє маєння хат належить до циклю "русальних" святкувань. До них належить теж "водженням тополі", чи як подекуди кажуть, "лялі". Це дівоче свято. "Тополя", чи "ляля" — це найкраща дівчина. їй дають на голову вінок і цілу прикрашують квітами та танцюють кругом неї, співаючи пісень. Ляля має біля себе вінки та різні страви і роздає їх дівчатам.

На цей час припадає теж топлення чи закопування людської подоби зробленої з соломи. Звуть її Морена і вдягають, як дівчину, або Коструб, Ярило, чи Купало, і тоді вбирають як хлопця. Морена й Коструб — це уособлення зими, і тому з весняною відновою треба їх знищити "раз на завжди". Але Ярило й Купало — божища весни й літа. В сумерках віків затратилося пояснення, чому й їх позбуваються.

Свято Купала співпадає з християнським святом народження св. Івана Хрестителя — Предтечі Христового (7 липня). Це єдиний святий, що його різдво Церква святкує, віддаючи йому окрему пошану. Ці два свята так тісно сполучені, що навіть у піснях змішують їх назви. На Івана Купала час найбільшої сили сонця, що в західному світі було відоме як "середньолітня ніч". Це був в уяві наших предків час святковий і чудодійний. Предки вірили, що в цей день "сонце в воді купається", тому й вода має очищаючу силу. Таку ж силу має й вогонь. Тому хлопці й дівчата розводили вогнища і скакали через них. Це очищувало й приворожувало щастя. Якщо скакали хлопець з дівчиною разом, це ворожило їх одруження.Як і всі переломові часи року, час Купала надавався до ворожби та прикликування долі. Дівчата плели свої вінки зранку та залишали, "щоб їх сонце поцілувало", а ввечері пускали на воду зі засвіченими свічками. Такі ж вінки пускали й хлопці, і чиї вінки зійшлися, ті й мали одружитися. А потонення вінка віщувало смерть.

Було теж повір'я, що в ніч під Купала цвіте й "горить вогнем" папороть. Під цією квіткою заховані великі скарби, а сама вона дає надлюдську силу й щастя. Та лихі сиди сторожать її і може ЇЇ здобути тільки великий сміливець.Купальські обряди особливо мальовничі та сполучені із піснями великої краси. А романтична "квітка щастя" теж дуже приманлива і може допомагати молоді застановитися над тим, що великі речі здобувається великим трудом та відвагою. Тому святкування "Купала" в нас відносно досить популярні.На середину літа припадає теж відзначення пам'яті кількох українських святих. І так 23 липня святкуємо святого Антонія Печерського, основника першого українського манастиря — Києво-Печерської Лаври, яка на довгі віки була осередком релігійного та культурного життя всього сходу Європи. Заснування Печерської Лаври було теж початком чернечого життя в Україні, яке відіграло не малу роль в житті та розвитку нашого народу.У дні 24 липня святкуємо пам'ять першої української княгині-християнки, святої Ольги, а 28 липня — святого рівноапостольного князя Володимира, хрестителя України.Знов же 6 серпня припадає свято перших українських мучеників, молодих князів святих Бориса й Гліба. Багато українців носить імена цих усіх наших українських святих. Вакаційний час не лиш дасть змогу краще привітати їх із днем їх Опікунів, але й пригадати собі та дітям про існуванням цих наших Угодників Божих та збільшити їх почитання.

Свята другої половини літа — це свята жнив і урожаїв, у полі, в городах, у садах. У день Маковія (тобто церковне свято Макавейських мучеників), 14 серпня святили квіти. У їх китиці, зважаючи на назву свята, вкладали й головку маку, який опісля вживали на Різдво до куті. Квіти несли святити дівчата, а діти несли по кілька штук всякої городовини.

І знов у той же день "Маковія" припадають роковини хрещення України. Ми щораз ближче року, в якому ця дата сповнить ціле тисячоліття християнства України, — (1988), і тому день цей варто пам'ятати та святково відзначувати. Тисячоліття християнства — це одночасно тисячоліття існування нас, як повноправного народу в колі народів християнської культури.

У свято Преображення (Спаса), 19 серпня, святили овочі та мед. Народне передання казало, що до Спаса не вільно їсти цьогорічних овочів ні меду. Якщо хто поважився б це зробити, Мати Боже не дасть на тому світі овочів покійним дітям з його родини. Свяченими овочами всі радо ділилися, головно з тими, що не мали садів.

Святили теж квіти та зілля у свято Першої Пречистої (28 серпня). Посвячені квіти мали велику силу, вони могли лікувати різні недуги, а покійним їх клали в домовину.

Жнива, важка й важлива праця в році, мали ряд своїх окремих святкувань. В день перед їх початком робили "зажинки", тобто починали жати малий клаптик, щоб у сам день жнив легше було починати. Та може й на те, щоб змилити злі сили, які, як звичайно, хотіли перешкодити у зборі врожаю. Та найважливіша частина святкувань була при кінці жнив. Це обжинки. Тоді женці прощалися з нивою, дякуючи їй за врожай. На кінці поля залишали жмуток невижатого колосся, зв'язавши його в "бороду". Це мало бути приміщення для пильних духів, які від тепер не мали б де жити. Далі робили останній сніп, витягаючи по кілька колосків із кожного снопа. Цей сніп несли з піснями до дому господаря і він ставав на Різдво "дідухом". Ще на полі вибирали найкращу і найдостойнішу цього звання дівчину, "княгиню", клали їй на голову вінок з колосся і квітів, давали в руни серп і "орок" (дерев'яний гачок до в'язання снопів) та підперезували перевеслом. Княгиня виконувала останні обряди прощання з нивою та вела похід женців до дому господаря. Господар приймав сніп і вінок від женців та щедро їх вгощав.

Прегарні обжинкові пісні — це вислів радості та вдяки Богові, що закінчено щасливо жнива і тепер люди забезпечені на зиму.

Свято обжинок радо відтворюють на наших літніх таборах чи оселях, бо ж праця-успіх-нагорода, це справи кожного дня в ножних обставинах, не лиш, як у давнину, при жнивах."

Як ми вже згадували, літо в народному календарі кінчалося на св. Симеона, 14 вересня, коли то "ластівки збиралися відлітати". Так закінчувався річний цикль свят і розпочинався новий.

Розмір цієї праці не дав змоги переказати точно всіх звичаїв та вірувань. Майже кожне найменше свято в році мало для наших предків своє окреме значення, майже кожна праця в господарстві — приписаний час. Хто їх не притримувався — грішив проти одвічних законів народної мудрості. Хто ж їх зберігав, був чесною людиною, вартою всякої пошани.

У нашому побуті слід ще особливо пам'ятати, що родинним святом повинна бути теж і кожна неділя. При добрій волі можна так влаштувати обов'язки всіх членів родини, щоб спільно взяти участь у Святій Літургії та спільно спожити недільний обід. Це не лиш тісніше зв'язує родину та єднає у спільних почуваннях, але і дає таке потрібне підкріплення на наступний тиждень.