Розробка заняття для історико-краєзнавчого гуртка: Верецький перевал - вікно в Європу

Розробка заняття   для історико-краєзнавчого гуртка: 

ТЕМА :Верецький перевал - вікно в Європу

Мета заняття:   розкрити характерні риси  туристичного розвитку Верецького перевалу, розказати про основні тентенції зазначеного історичного періоду, робити об’єктивні висновки  що не за горами ті часи, коли Верецький перевал, стане туристичною Меккою, і відновить свою історичну першочерговість.

Основні знання:  Верецький перевал, Степан Шолтес, Карпатська Україна, Аттіла, Лаборець.

Обладнання заняття:  фотографії Верецького перевалу, роздавальний матеріал.

Тип заняття:   комбінований.

Хід заняття

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів.

  Репродуктивна бесіда.

    Природа нашої Воловеччини неповторна та барвиста. Це наша мила рідна земля, наша батьківщина.

  ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Історія цього краю по письмових джерелах починається з ХІІІ – ХІV століття. Її називають зеленого рою перлиною Срібної Землі. Стрімкі крутосхили, смерекові і букові ліси, чисті водограї рік, кришталеві потічки та джерела, високі вершини та полонини, багатство лісів – все це приваблює до себе туристів та любителів природи.

Це край далеких наших предків, які облюбували ці місця та поселилися тут. Всі села розташовані на берегах великих і малих рік, потічків, милуючи зір і є неповторними для тих, хто подорожує чи живе тут. Кожний населений пункт Воловеччини має свою історію, свою легенду про походження та назву. Всі ці легенди, перекази передаються та записують від старшого покоління до молодшого, зберігаються в людській пам’яті, бо в них відбиваються окремі факти історії та події минулого і сьогодення.

Верецький перевал – один з перевалів Карпатського Водороздільного Хребта. Його висота 838м (841м) над рівнем моря. Знаходиться він на кордоні Львівської та Закарпатської областей.

Значення цього перевалу в історії розвитку Давньоруської держави надзвичайно велике, бо через нього традиційно контактувало населення Галичини та Підкарпатської Русі. Цей шлях ще називали Солоним або Галицькою дорогою.

З гір цього високогірного масиву беруть витік дві повноводні ріки – Стрий та Латориця.

Багатою є флора та фауна гір. Травяний та лісовий покрив надзвичайно різноманітний. У водоймах перевалу можна побачити тритона карпатського, ропуху, вужа. В лісах водиться ведмідь бурий, олень, сарна, лисиці, вовки та зайці. В різнотрав’ї можна побачити перепілок. Живуть та гніздяться тут безліч птахів: горлиці, зозулі, орли, журавель чорний, яструб. На весні та влітку тільки тут можна побачити саламандру плямисту.

Історія назв та їх походження Верецького перевалу багатовікова. В історичних документах можна зустріти і таку назву як Татарський перевал.

Бо в березні 1241 року, саме тут монголо – татарська орда знесла кордони та привела до поразки угорського війська. Це був один із шляхів, через який ординці увірвалися в Європу.

Цей перевал є знаменитим і для угорського народу. У 896-898 рр. через нього племена угрів(мадярів) перейшли та в долинах рік заснували поселення, а згодом і державу. На верхових площадках були збудовані прикордонні застави (засідки) між державами.

Не обминула своєю увагою і перша світова війна (1914-1915рр.)даний перевал. Він був зайнятий російськими військами. Але під натиском айстро-угорських військ кордон був відновлений. Російські війська були витіснені у Східну Галичину. З нагоди тисячоліття заснування Угорщини в 1896 р. на кордоні Верецького перевалу був встановлений пам’ятний знак. Цей знак був демонстрований самими угорцями під час наступу радянських військ в 1944 році.

Після розпаду СРСР у 1991 році Угорська республіка внесла пропозицію про відновлення пам’ятного знаку. Закарпатська адміністрація погодилась. Був закладений камінь на місці майбутнього пам’ятника. І тільки через 17 років, після багатьох дискусій, в 2008 році був зведений даний пам’ятник.

(ДОДАТКИ)

Але історія Верецького перевалу має ще одну дуже сумну сторінку. На фоні величезної панорами гір підноситься невелика, округла гора Татаревиця.

Біля її підніжжя насипаний людськими руками пагорб правильної пірамідальної форми. Це могила січових стрільців. Тут сплять невідомі герої, які полягли від рук польських та угорських окупантів у боротьбі за Карпатську Україну.

Місцеві жителі згадують, що трагедія сталася 20-21 березня 1939 року. Тут було розстріляно близько 50-60 чоловік, які були в основному вихідцями з Галичини. Цих героїв після п’ятиденного тримання в тюрмі в м. Тячева, вирішено було передати польській стороні. Але прикордонники польського уряду не впустили учасників національно- визвольного руху на Закарпатті , бо вони були ворогами цієї влади. Тому і був прийнятий наказ про розстріл січовиків. Тіла розстріляних тільки через кілька тижнів дозволили поховати місцевим жителям. Спочатку на могилі був зведений високий залізний хрест. Влітку 2008 року на місці пам’ятного знаку був зведений пам’ятник. Його автор Заслужений художник  України  Степан Шолтес Пам'ять про героїв Карпатської України буде жити вічно в народній пам’яті.

Перевірка виконання завдань.(  Легенда про Верецький перевал ,   вірш про князя Лаборця)

Легенда про перехід через Верецький перевал

З давніх давен веде своє літочислення Закарпаття. Вся його багатовікова історія сповнена яскравих сторінок. Закарпаття – найвіддаленіший куточок давньоруської, а потім української землі.

У давні часи сюди, до гір Карпат, простяглися кордони Давньоруської держави з центром у Києві. Згодом протягом майже тисячоліття хазяйнували тут-угорська та айстро-німецька знать, чеські капіталісти. По-різному називали вони наш край: Руська Окрайна, Фелвідек, Угорська Русь, Підкарпатська Русь…

Тому не дивно, що з нашим краєм пов’язана і історія таких держав, к Угорщина, Словаччина, Австрія.

Село Завадка розташоване на вигідному шляху, воно знаходиться у підніжжі Верецького перевалу, через який у давні часи проходив «сольовий шлях» з Центральної і Південної Європи на Схід. Але не тільки цим знаменитий цей перевал.

В угорського народу перевал займає важливе місце в історичному минулому. Він оповитий тайнами і легендами. Одна з них така:

«Колись угорці і гуни були одним народом. Але гуни відділилися і рішили шукати собі інших земель. Угорці, їх ще називають мадярами, майже п’ятсот років жили в своїй правітчизні, але потім відчули в собі сили і вирішили іти на батьківщину ватажка гунів – Аттіли.» (Додаток 1)

Перед довгою дорогою зібралися всі старці, вожді і жерці на раду. Угорський народ тоді складався з семи родів і племен. Кожний рід мав свого ватажка, який не вникав у справи інших. Але феодальна роздрібленість була злом для такого народу, який хотів шукати собі нову батьківщину. «І журавлі вибирають собі ватажка, коли вирушають у теплі краї», - сказали мудреці, - «тому нам також треба князя, якому би кожний із нас довіряв і виконував його накази». Із сімох вождів вибрали собі Алмоша, який був найстаріший  і наймудріший між «мадярами». Після цього всі вони пустили із своїх рук трохи крові в одну чашу, в знак того, що кров’ю і життям своїм будуть захищати те, що тепер Алмошу обіцяли. Довго вони мандрували.

Зірвався Алмош і передав владу своєму сину Арпаду. Ішли вони далі в ті землі, які належали колись Аттілі. Довга і тяжка була дорога. Попереду їхали на конях озброєні лицарі, а за ними жінки і діти на возах, які тягнули сильні воли. За ними гнали слуги величезні стада корів і овець, м’ясом і молоком яких годувався цей кочовий народ. Деякі народи їх пропускали, а з іншими проходилось воювати.

Після довгих переходів і боїв вони підійшли до Верецького перевалу. Згідно легенди, тут зграями напали на них птахи – орли (можливо, яструби, яких багато у наших місцях), які своїми клювами і кігтями примусили угорців, щоб не повернули вони на північ, а зійшли через перевал в долину, нині тут села Ростока, Верб’яж і Завадка. Але тут вони не зупинилися, бо була це гірська місцевість, а рушили далі, до Мукачева. Тут помер Алмош, де його і поховали. Князь Арпад, посумувавши за батьком, осів тут і почав завойовувати землі для свого народу. Багато мук пройшов Арпад, завів строгі закони для свого народу  і війська, важко їм жилося, тому і місто стало називатися Мункачем. (Додаток 2).

Багато народів жило на нашій землі, коли сюди прийшов Арпад з своїм народом. Але найбільше було болгар, хорватів, моравського народу.

За легендою, Арпад відіслав моравському королю золоте сідло, діамантову вуздечку і білого коня. Дуже зрадів дарункам король і сказав послу Арпаду: «Вітаю твого князя, скажи йому, що я сердечно прийняв його подарунки. Бачу, що він слухняний і хоче бути моїм васалом».

«Скажу, світлий королю», - сказав посол. Але потім повернувся знову.

«Що ти приніс знову?» - спитав моравський король.

«Я приніс звістку від вождя угорського народу. Він каже тобі, що ти продав йому цей край, який він купив у тебе».

«Як же я продав йому?»

«Так, ми купили цю землю від тебе за золоте сідло, діамантову вуздечку і білого коня».

Дуже розсердився на це моравський король і сказав: «Вашого білого коня уб’ємо, золоте сідло кину в річку, а діамантову вуздечку у траву».

«То нічого, - сказав посол. – М'ясо убитого коня з’їдять наші собаки, золоте сідло виловлять наші рибалки а діамантову вуздечку знайдуть наші лицарі».

Почалася війна між моравським королем і Арпадом , але перемогли в цій війні угорці.

Потім і болгарському королю послав Арпад дорогі дарунки. Король дуже зрадів і захотів дізнатися, що йому дати за них.

«Нічого не хоче наш князь за це, лише склянку води з річки Тиса, жменьку землі з поля та трошки трави з луків».

«Так, твій господар дуже скромний чоловік, хотів би я його побачити».

І дуже злякався болгарський цар, коли побачив, що прийшов Арпад в гості з великим військом.

«Що хочете?» - запитав.

Відповіли угорці, що хочуть його край на який дістали від нього залог у вигляді землі, води і трави.

З історичних джерел відомо, що на території сучасного Ужгорода існувало князівство на чолі  з князем (дукою) Лаборцем, який чинив опір угорським племенам. Це відбулося в ІХ столітті. Літописець Анонім твердить, що перейшовши Карпати, угорців на чолі з вождем Алмашем захопили околиці Мукачева і пішли далі на захід, але під градом Гунгом, тобто Ужгородом, зустріли опір слов’янського князя Лаборця, який був залежним від болгарського царя Салана. Лаборець мужньо захищав свої землі і місто, але змушений  був відступити до фортеці Земплин. Угорці його наздогнали і на березі річки Свіржани повісили. Відтоді річка стала називатися Лаборцем. Окремі дані про князя Лаборця збереглися  і в усній народній творчості. Зокрема вчитель- пенсіонер Бряник Ю.Ф. із села Репинне записав такий вірш про князя Лаборця:

Князь Лаборець

Ой  у городі, в Ужгороді

Великий смуток настав у народі.

Великий смуток, журба велика,

Бо на край напала ватага дика.

     Як ясне сонце заступлять хмари,

Так в край наш руський напали мадяри.

Ішли, палили города і села,

Замовкла пісня руська весела.

Вже од города Мукачева

Надходить орда та Арпадова.

І зажурились старі і діти,

Що нам чинити, де нам ся діти

А князь лаборець, той руський борець,

Кличе боярів у княжий дворець,

Кличе боярів радити раду,

Як сохранити народ і владу!

Одні кажуть: «Здаймося, мирімося!»

А другі кажуть: «З врагом борімося!»

За віру биймося і за свободу!

Як захоронити народ і владу!

І всі ймились народ хранити:

Малі, старі, жони й діти.

Повиходили всі на окопи,-

Паде ворог додолу, як снопи.

А врагов була страшенна сила,

Як ріка чорна город залила,

Плачуть мужі, жони і діти,

Що нам чинити, де нам ся діти!

А князь Лаборець голову хилить

Сивий волос по землі стелить,

Серце стискає смуток великий:

-          Городе славний, прощай навіки…

А слуга вірний Лаборцю каже:

_ Сідай на коня, наш милий княже,

Утікай , княже, по чистім полю,

Щоб не попасти в ярмо неволі

Іде Лаборець на бистрім коню…

Біжать мадяри за ним в погоню…

Але над рікою князя їмили,

Голову сиву з плечей здоймили.

Так над рікою вбили Лаборця-

Ізчервонила ту воду кровця

Із тоги річка та Лаборцем,

На вічну пам'ять князеву зветься.

Про перехід угорських племен через Карпати та їх боротьбу із слов’янами у 989 році згадує також літописець Нестор.

ІV. Підсумки заняття

Венецький перевал привертає увагу своєю нев’янучою красотою. Він прекрасний будь-якої пори року. Це місце є улюбленим як для місцевих жителів, так і для туристів. Але перевагу даному місцю віддають туристи з Угорщини, хоча інфраструктура цієї перлини Карпат не розвивається.

Адже в 1960-1975 рр. тут був зведений  ресторанно-туристичний комплекс. Сюди приїздили туристи з усіх куточків Радянського Союзу. Після перенесення траси Київ – Чоп на Латірський перевал, ця туристична база була занедбана.

З найвищої частини Верецького перевалу відкривається прекрасна оглядова панорама. На півдня видніються гори: Великий Верх, Пікуй, Тимнатик, Стій,

Воловецький перевал. У долині річки Завадка розкинулись села Н.Розтока, Петрусовиця, Верб’яж, Завадка. Саме від назви цього населеного пункту і походить назва перевалу. На схід відкривається огляд сіл Львівської області. Серпантин дороги при підйомі та спуску з перевалу, до краси цього місця додає ще й гостроти.

Хочеться вірити, що не за горами ті часи, коли Верецький перевал, стане туристичною Меккою, і відновить свою історичну першочерговість.